Вторгнення чужих

Як екзотичні шкідники знищують українські ліси

Науковці цілого світу говорять про біологічну інвазію як про одну з найбільших загроз для природного біологічного різноманіття. Біологічна інвазія є побічним ефектом економічної глобалізації, котра сприяє збільшенню обсягів міжнародної торгівлі і транснаціонального виробництва і без якої сьогодні не обійтись.

Найбільш негативними порушеннями є інвазії шкідливих організмів (комах, грибів, бактерій, вірусів, бактерій…), гібридизація їх із місцевими видами, витіснення місцевих видів, мутаційні зміни, виникнення нових рас і видів патогенів тощо. Приклади глобальних інвазій відомі у медицині і сільському господарстві, але не менш загрозливі вони й для лісових насаджень. За інформацією FAO (Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), в останні десятиліття спостерігається безпрецедентне зростання ненавмисної інтродукції фітопатогенних організмів.

Про це ZAXID.NET спілкувався із докторанткою кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України, кандидатом біологічних наук Іриною Мацях та доцентом цієї ж кафедри, кандидатом сільськогосподарських наук Володимиром Крамарцем.
Не будемо зачіпати теми всихання каштанів і смерек, позаяк про це упродовж останніх двадцяти років говорено-переговорено. Натомість запитаю про в’язи та ясени. І не тільки.
Але спочатку – трошки теорії.

Біологічні інвазії

Чи насправді тема інвазії така актуальна в цілому світі? І чи достатньо уваги їй приділяють в Україні? 

Ірина Мацях: Тема інвазій шкідників та збудників хвороб рослин загалом (і деревних порід зокрема) станом на нині є дуже актуальною. Упродовж останніх двох десятиліть зростає дослідницький інтерес до інвазій неаборигенних (не місцевих) організмів, які становлять значну загрозу для біорізноманіття лісів, зелених насаджень населених пунктів та сільськогосподарських угідь. Загрози з боку інвазійних видів є однією із найбільш важливих екологічних проблем сучасності, яка особливо гостро проявляється у процесі світової глобалізації. Конвенція про біологічне різноманіття під терміном «інвазійний вид» розуміє чужорідний вид, проникнення та/або розповсюдження якого відбувається поза межами його природного ареалу та який загрожує біорізноманіттю місцевих природних комплексів, конкуруючи із місцевими видами або спричинюючи їх загибель.

Швидке й інтенсивне розселення чужорідних рослин, грибів і тварин на нові території називають «біологічними інвазіями». Зараз більше відомо про інвазії деяких трав (наприклад, борщівника Сосновського) або тварин – останніми роками на південь України проник і швидко поширюється шакал, якого тут раніше не було. Пропоную поговорити про лісові інвазійні види. Ця тема цікава і вартує уваги – бодай з огляду на те, що громадськість загалом недостатньо ознайомлена із цим колом проблем.

Як шкідник чи гриб набуває інвазійності? 

Ірина Мацях: Коли патоген в конкурентних умовах адаптується, виживає, пристосовується і не має природних ворогів або активно протидіє місцевим видам природних ворогів. Науковці, які вивчають лісові патології, говорять, що це може бути вид, підвид або раса, яка поширюється, інтродукується (завозиться випадково чи з рослинним матеріалом) до іншої країни, де раніше була невідомою. По-друге, цей вид має бути паразитом. По-третє, загрожуватиме біорізноманіттю лісів та зелених насаджень на новій території, на яку проник. Процес цей складний, бо новий вид, який потрапляє на нову (чужу для нього) територію, повинен пройти три фази – прибуття, становлення (розмноження) та поширення (навмисне чи ненавмисне).

За даними дослідження Альберто Сантіні зі співавторами (стаття опублікована 2013 року), 123 чужорідні види, які спричинюють хвороби у лісах Європи, були детально проаналізовані за період з 1800 по 2010 рр., і було встановлено, що 42% з них належать до інвазійних. На жаль, жодної інформації про поширення інвазійних видів грибів в Україні у цьому аналізі нема, однак це не означає, що таких досліджень в Україні не проводилось.

Перші згадки

Чи відомо, коли в Україні вперше заговорили про інвазії?

Ірина Мацях: Так, 90 років тому – 1929-го. Тоді з’явилося перше повідомлення про голландську хворобу в’язів на території Поділля, збудником якої є гриб офіостома в’язова (Ophiostoma ulmi). Раніше цей патоген був поширений на території Південно-Східної Азії, зокрема – в Китаї, де розвивається на азіатських видах в’язів.

Володимир Крамарець: Історія прибуття цього патогену в Європу є цікавою та повчальною. На початку ХХ століття французи, передчуваючи небезпеку з боку Німеччини (перед Першою світовою війною), розпочали роботи із будівництва укріплень на прикордонних територіях. Тоді такі роботи виконувалися, в основному, вручну. На той час Франція була великою колоніальною державою, і для швидкого виконання значних обсягів робіт із будівництва укріплень були залучені люди з Китаю. Їхали найбідніші. Відповідно, везли зі собою якісь пожитки у кошичках із гілок азіатських в’язів. І в такий спосіб завезли у Європу цього збудника хвороби. Європейські види в’язів виявилися дуже вразливі до нового патогену. А чому хвороба називається голландською? Та тому що у 1920-х роках масове ураження в’язів спостерігалося саме в Голландії. Приблизно до 40-х років ХХ ст. більшість сприйнятливих дерев відмерли, й ефект від хвороби в Європі почав зменшуватися. Зараз триває другий потужний і більш руйнівний спалах цієї хвороби, який спричинив відмирання в’язів у Європі, Західній Азії та Північній Америці. Ця інвазія спричинена новим дуже патогенним видом Ophiostoma novo-ulmi.

Ірина Мацях: Із таким патогеном дуже важко боротися. Після проникнення під кору гілок в’яза цей гриб починає активно розвиватися – його міцелій (грибниця – Т.К.) заповнює судини у гілках та стовбурі дерева. Це припиняє доступ вологи із поживними речовинами, внаслідок чого дерево досить швидко гине. Якісь ефективні методи боротьби станом на нині відсутні. Все зводиться до швидкого проведення санітарних рубок та вивезення на переробку деревини, спалювання кори і гілок, обробки пнів антисептиками. Важливе значення має боротьба із невеликими жуками – заболонниками, які є одними з основних розповсюджувачів хвороби. Проте існують програми в Італії, Німеччині та Франції, де працюють над пошуком стійких до голландської хвороби дерев.

Жук заболонник

В який спосіб це відбувається? 

Ірина Мацях: Фахівці вишукують окремі дерева, які залишилися здоровими у пошкоджених деревостанах. Також вивчають, як такі дерева можуть опиратися хворобі, чому вижили в осередках інфекції? З таких дерев збирають насіння або живцюють їх, вирощують саджанці й пропонують для висаджування в лісах та в населених пунктах.

«Це проблема всієї Європи»

А яка, до речі, ситуація з в’язами у тих країнах, звідки він прийшов? 

Володимир Крамарець: Щодо тих країн, звідки походить цей гриб, то за тисячоліття в’язи до нього пристосувалися. Щось там відмирає, але загалом в’язи виживають.

Ірина Мацях: Схожа ситуація відбувається з ясенами. А почалася ця історія на початку 1990-х років з Литви та Польщі. Збудник прибув до Європи, коли для озеленення привезли молоді деревця ясенів з Далекого Сходу. Через якийсь час після посадки ті деревця почали відмирати, а разом і з ними навколо і старі ясени. Тепер всихання ясеня охопило всю територію Європи – від Скандинавії до Італії, від Англії до Росії. І це якраз і є сумний наслідок глобальної цивілізації, бо завозити величезні партії дерев для озеленення, припустимо, з Китаю стало набагато дешевше, ніж вирощувати, доглядати та реалізовувати ті самі види рослин у європейських розсадниках.

Але ж є санітарний контроль на кордоні? То як отакі, хворі, саджанці пропускають? 

Володимир Крамарець: Є такий контроль. Існує багато правил, нормативів, заборон, яких треба дотримуватися. Але дуже часто, коли рослини проходять санітарний контроль, вони на вигляд абсолютно здорові. При промисловому вирощуванні великих партій садивного матеріалу використовують спеціальні ґрунтові субстрати, підживлюють рослини добривами, обробляють стимуляторами росту. І навіть якщо рослина уражена якимось патогеном, то на момент продажу визначити це украй важко. Після того як рослини висаджують у відкритий ґрунт, за певний період часу препарати деградують, їх дія припиняється, і тільки тоді вже можуть з’являтися перші симптоми захворювання. Дуже часто таке трапляється. Тобто «вловити» початок інвазії вчасно не завжди вдається.

Тобто це проблема не тільки України? 

Володимир Крамарець: Це проблема всієї Європи. І такі речі у них навіть частіше трапляються, бо там ринок значно більший за наш.

Сторожові посадки

А отже, з огляду на те, що глобалізації ніхто вже не скасує, нема на те ради? 

Ірина Мацях: Я би так не казала… За останні роки у європейських країнах організовують зустрічі, конференції, конгреси з вивчення інвазійних патогенів та шкідників та
розробки методів протидії їх поширенню. Існує Європейсько-Середземноморська організація із захисту рослин, де створюють документи, які стосуються нормативів, законів, правил перевезення рослин, методики обстеження та виявлення небезпечних збудників хвороб і шкідників тощо. Піднімаються також питання посиленого тренінгу і навчання людей, котрі могли би виявляти інвазії. Серед гарних прикладів останніх років – влаштування так званих сторожових посадок (англійською мовою – «sentinel plantings»). Цю програму фінансував Європейський Союз.

А що це таке – «сторожові посадки»? 

Ірина Мацях: Це тестові посадки (або розсадники) з рослин, котрі прибувають з Азії та Китаю зокрема великими партіями. Їх висаджують на певних ділянках у Європі і спостерігають упродовж певного часу, чи не проявляються ознаки ураження хворобами або пошкодження шкідниками, які із ними прибули із країни-імпортера. І тільки після такого тривалого обстеження надається чи не надається дозвіл на продаж цілої партії імпортованих рослин. Те саме відбувається і у зворотному порядку: «Європа – Азія». У цьому випадку європейські дерева висаджують в Китаї і спостерігають, які «новоприбулі» європейські види шкідників та хвороб проявляються на експортованих рослинах, тобто оцінюють їх потенційну загрозу для місцевих видів рослин.

Де є такі сторожові посадки?

Ірина Мацях: У Франції та Китаї. Їх небагато. Тому що такі розсадники потребують території, кваліфікованих людей, фінансування і розуміння з боку органів влади і всіх тих, хто має справу з вирощуванням та торгівлею декоративними рослинами – для чого це робиться і наскільки це важливо.

Але ж в Україні такої практики нема? 

Ірина Мацях: Ні. Нема.
«Ясени ви мої, ясени…»

А наскільки загрозливою є ситуація в Україні з в’язами та ясенами? І це ж, напевно, стосується не тільки лісів, а й зелених насаджень у місті? 

Ірина Мацях: Так, ситуація загрозлива. Щодо ясенів, то це – одні з основних дерев, котрі завжди використовувалися в озелененні, бо дуже добре можуть пристосовуватися до умов міста. Ясен – постійний елемент в наших лісах та парках, в придорожніх посадках разом із різними видами в’язів. Загалом наші ясени добре витримують забруднення повітря, добре адаптуються до змін клімату, можуть рости у вологих та сухих умовах. Вони ніколи особливо й не хворіли…

А скільки, зазвичай, ясени живуть? 

Володимир Крамарець: 150–200 років, а деякі дерева доживають до 300 років. Згадаймо українську пісню «Ясени ви мої, ясени, бачу вас за селом край дороги…». Ясени в Україні – всюди!

Всихання ясенів

Ірина Мацях: Насправді ясени у нас тепер під загрозою зникнення як виду. Обстеження останніх років засвідчують різке всихання ясена в лісах, в зелених насадженнях населених пунктів, в придорожніх посадках. Така ситуація – повсюди в Європі. Загалом не більше 2–3% дерев показують хоч якусь стійкість до цього збудника хвороби. У Скандинавії уже розпочалися роботи щодо пошуку та вирощування потомства стійких резистентних форм ясена, а в Україні така робота поки що залишається на стадії розробки та дискусії.

В який спосіб, до речі, це робиться? 

Ірина Мацях: Під час однієї із робочих зустрічей європейської програми щодо хвороби ясена в Ірландії нам показували спеціально створені розсадники для вирощування стійких форм і різновидів ясена. Там вирощують молоді деревця з насіння чи вегетативним способом (живцюванням або застосовуючи технологію культури тканин). Це робиться для того, щоби, по-перше, врятувати вид, по-друге, щоби нагромадити здоровий садивний матеріал для створення нових насаджень. Навіть прививають пагони із стійких дерев на пні із зрубаних дерев ясена.

І як, приживаються? 

Ірина Мацях: Так. Але варто взяти до уваги, що всі ці роботи дорого коштують і фінансування здійснюється на державному рівні також.

А в нас? 

Володимир Крамарець: Ні, у нас такого нічого нема.

Ірина Мацях: Мабуть, у нас в Україні ще лісу багато досі лишається…

А людині ті грибкові захворювання рослин не заподіюють шкоди?

Володимир Крамарець: В організмі людини розвиватися ці патогени не будуть. Шкоди може завдати хіба суха гілка, як на голову впаде… Але економічні збитки можуть бути досить значними. Наприклад, за оцінками експертів із Великобританії, якщо збудник відмирання ясена знищить 95% усіх ясенів в Об’єднаному Королівстві, то це коштуватиме економіці Великобританії 15 млрд. фунтів стерлінгів. Водночас зникнення окремих деревних порід із лісових насаджень призведе до збіднення біорізноманіття – всохне дерево, то пропадуть і всі інші живі організми, з ним пов’язані. Окрім патогенних грибів, є також інвазії шкідників. Зі Східної Азії через Росію на Європу наступає ще один небезпечний інвайдер – ясенева смарагдова златка.

Ясенева смарагдова златка

За останніми даними, вона вже виявлена в насадженнях ясена на території Воронезької області на границі з Україною. Дуже показовим прикладом інвазії лісового шкідника є й білий американський метелик. Потрапив до Європи з Північної Америки в 40-х роках ХХ століття – швидше за все, з якимись вантажами. Донедавна в Україні його бачили тільки на Закарпатті та в південних районах (в Одеській, Миколаївській, Запорізькій та Донецькій областях), доходив до Кривого Рогу. Тепер цей шкідник трапляється у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та інших областях.

Які дерева пошкоджує? 

Володимир Крамарець: Починаючи від дуба, ясена, клена і закінчуючи плодовими деревами, волоським горіхом. Загалом може пошкоджувати до 300 видів дерев і чагарників. При живленні гілки обплітає шовковими нитками, формуючи так зване павутинне гніздо. Павуки тут ні до чого – просто шовкові нитки, які виділяють гусениці, подібні до павутинок. У таких гніздах гусениці живляться. За рік це два покоління гусениць. Гусениці, вироджені з однієї кладки яєць, можуть повністю оголити плодове дерево 10–15-річного віку.

Самшитова вогнівка


А як наші птахи на цього метелика реагують?

Володимир Крамарець: Власне, з тим проблема, бо наші птахи цього шкідника не дуже охоче їдять – гусениці вкриті довгими жорсткими волосками, тому не до смаку нашим птахам. Також із останніх виявлених інвазійних шкідників варто згадати про самшитову вогнівку.

Вогнівка

Ірина Мацях: Цей метелик до Європи приїхав з Азії – з самшитами, садивним матеріалом для озеленення. Спочатку – до Європи (Італія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Великобританія), де самшиту є дуже багато в озелененні. Зараз із території Угорщини та Словаччини проник в Україну (на територію Закарпаття). Кущі, заселені самшитовою вогнівкою, покриваються павутиною, на листках та гілках з’являються скупчення шкурок від личинок та їх екскременти. Гусениці вогнівки можуть повністю знищити зелену частину рослини за лічені дні. Зимує молода гусениця між листками у маленькому коконі, густо сплетеному з шовкових ниток. Навесні самки відкладають яйця на нижній бік листків, гусениці живляться близько 3–4 тижнів. Шкідник за сезон в Європі дає 2–3 покоління. В наших широтах його природні вороги до кінця не вивчені, однак такі роботи ведуться.

А чимось обприскувати можна такі рослини, аби позбутися шкідника? 

Володимир Крамарець: Якщо вчасно виявити пошкодження гусеницями, то, в принципі, проблеми можна уникнути. Добре діють будь-які контактні інсектициди (зокрема, з групи синтетичних піретроїдів), які дозволені для використання в присадибних ділянках. Тобто проблема полягає у тому, щоби вчасно виявити пошкодження на початкових стадіях. Птахи тут також не зарадять. У самшитових листочках містяться алкалоїди. Коли гусениця живиться листками, вона насичується цими алкалоїдами і стає не смачною для птахів. На даний час самшитова вогнівка є на Закарпатті, в Одеській області і в Криму. До Львівщини ще не дісталася.

Гусінь вогнівки

Ірина Мацях: Цікава ситуація трапилась із самшитом на території Грузії, де самшит колхидський утворює природні ліси. Живе до 800 років. Самшитові гаї сотні років були візиткою цієї країни. Дерева цього самшиту можуть сягати висоти до 20 метрів. Текстура деревини – біла. За легендою, справжній грузин мав виколисатися у колисці з самшиту – тоді був здоровим і щасливим. Перші відомості про те, що почав відмирати вічнозелений колхидський самшит, надходили 10 років тому – 2009-го. Тоді був діагностований інвазійний гриб, який спричинює ураження листків, їх опадання та у підсумку – відмирання рослини. Однак реальна загроза прийшла після 2012-го, коли була завезена самшитова вогнівка.

Самшит біля водоспаду Мірветі (Аджарія, Грузія) 

Це, часом, не перед Олімпіадою сталося? 

Ірина Мацях: Саме так. Для швидкого озеленення олімпійських об’єктів у Сочі 2012-го року закупили близько трьох мільйонів кущів самшиту з Італії, з якими й приїхала самшитова вогнівка. Інтернетом тоді ширилися повідомлення про те, що коли двірники вранці замітали вулиці в олімпійському містечку, то лопатами згрібали гусениць, яких потім спалювали. Однак ніде не було офіційної інформації стосовно того, що таке відбувається. Тим часом метелик знищив унікальний самшитовий гай в Кавказькому біосферному заповіднику, самшитові гаї в Абхазії, Гаграх та Піцунді. Туристи, котрі в той час навідувалися до цієї заповідної зони, розповідали, що гусениці тисячами (!) спускалися на павутинні їм на голови. Ясно, що відповідні служби зреагували на цю ситуації, але час уже був згаяний… Тепер з цього самшитового гаю залишилися невеликі ділянки, високо, в ущелинах, де є окремі живі дерева. На жаль… Звідти вогнівка поширилася в інші насадження самшиту на Кавказі, перелетіла через гори і досягнула Грузії.

Самшит у Національному парку Мтірала (Аджарія, Грузія)

Чи робиться щось для того, щоби хоч щось відновити?

Ірина Мацях: Збирають насіння з тих рослин, що залишилися живими, висаджують у розсадниках, аби зберегти цей реліктовий, унікальний вид. На сьогодні вогнівка поширилася у центрально-західній частині Кавказу в Грузії, досягнула також Азербайджану та Вірменії. Пошкоджений природний ліс самшиту колхидського виглядає, насправді, доволі страшно… Замість вічнозелених самшитових лісів стоять голі дерева, стовбури яких вкриті мохом… Там тепер ідеальне місце, де, напевно, можна знімати фільми типу «Гаррі Поттер»… Варто також наголосити, що говорять про цю проблему всі місцеві засоби масової інформації. Долучилася до розголосу й церква. У Грузії на Вербну неділю освячують гілки самшиту. Було звернення від священиків не робити цього, аби не нищити дерев. Також – не перевозити тих гілок із регіону у регіон, щоби не допустити подальшого поширення вогнівки. І люди перейнялися-таки цієї проблемою… Я на власні очі бачила розсадники, де вирощують молоді самшити. В роботах беруть участь школярі та студенти, волонтери та громадські активісти… В Грузії починають працювати на випередження, щоби врятувати самшити. В лісах пробують застосовувати бактеріальні препарати, а де можливо, використовують і хімічні засоби боротьби.

Потрібен розголос


На підсумок запитаю, чи щось робиться у Львові, Львівській області та Україні загалом із цього питання? Я про загалом інвазії…

Ірина Мацях: Важливо вже те, що ми про це з вами говоримо. Бо про це мало хто знає. І мало хто розуміє, що взагалі відбувається і для чого ми висвітлюємо цю проблему. У Шотландії, наприклад, був дуже гарний проект, який тривав 5 років. Було визначено п’ять основних інвазійних збудників хвороб, які уражають каштан, в’яз, ясен, кипарис. Проект був покликаний знайти людей (різного віку, різних спеціальностей або навіть безробітних), які б виконували роль волонтерів. Головні умови: любити природу, мати бажання навчитися чогось нового і повідомляти відповідні служби про те, що і де виявили. Науковці, які вивчають інвазії, не завжди можуть швидко зреагувати, виявити нові місця поширення інвазійного збудника хвороби. Тому такий проект був цікавим та корисним для усіх зацікавлених сторін.

А в нас є такі проекти?

Володимир Крамарець: Нема. У нас є служба лісозахисту при Державному агентстві лісових ресурсів України, яка займається відслідковуванням шкідників і хвороб лісу. Спеціалісти визначають, де проводити санітарні рубки, призначають інші заходи боротьби із шкідниками та хворобами. Серед їхніх обов’язків є моніторинг ушкоджень лісу. Фахівці, в принципі, більш-менш підготовлені. Також є карантинні служби, котрі досліджують те, що до нас, в Україну, привозять і що від нас вивозять з рослинним матеріалом. В першу чергу, вони, звичайно, працюють із сільськогосподарськими культурами. У Львові є обласна фітосанітарна лабораторія, яка має сучасне, якісне обладнання. Отже, не скажеш, що нічого не робиться. Але поширення інвазійних шкідників і хвороб зараз набуває таких масштабів, що просто не вдається на все вчасно відреагувати. Напевно, замало в той напрям вкладається коштів. Це ж не тільки наша проблема – інвазії одна з основних загроз існуванню живих організмів на планеті. Тому і є така посилена увага до інвазійних організмів у Європі та і в цілому світі. Вчені сумно жартують, що в усьому винен Колумб, бо поплив до Америки і першим привіз звідти чужорідні рослини, а з ними – шкідників і збудників хвороб.

https://zaxid.net/vtorgnennya_chuzhih_n1482296