Віктор Червоний: – “Криза в управлінні лісовою галуззю триває майже 15 років, а саме відтоді коли профільний центральний орган виконавчої влади, яким був Держкомлісгосп, утратив такий статус”

Своїми думками про ситуацію в лісовому господарстві  в інтерв’ю газеті «Природа і суспільство»  поділився   Перший віцепрезидент Все­української асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, екс-голова Державного комітету лісового господарства України (2005–2006 рр.) Віктор Червоний.

“Майже 15 років тому Уряд схвалив Концепцію реформування та розвитку лісового господарства, яка, до речі, чинна донині. Тоді ж було започатковано електронний облік деревини, розроблено програму доведення лісистості держави до 20 відсотків, а в державному бюджеті на 2006 рік вперше за роки незалежності України передбачили 25 млн грн на створення нових лісів.

Зі зміною політичного курсу чимало позитивних напрацювань було практично занедбано. До керма лісовою галуззю призначалися різні люди, але доволі часто вони не мали ні належного фаху, ні достатнього професійного досвіду для такої роботи.

Зазвичай, усіх при владі стала цікавити, насамперед, економічна складова лісівництва. Натомість як лісове господарство, так і його екологічний і соціальний чинники лише декларувалися. Назва «Державне агентство лісових ресурсів» красномовно само за себе свідчить.

Реформа 2019 року, коли Держлісагентство підпорядкували Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів, не виправдала себе з кількох причин.

По-перше, я стверджую, що в штаті Міндовкілля не має жодного фахівця, який розуміється на лісовому господарстві, його економічній, соціальній і екологічній складових.

По-друге, вочевидь, є конфлікт інтересів у тому, що Міндовкілля одночасно відповідає і за виробництво в лісовій, рибній і мисливській справах, і за державний нагляд у цій царині.

По-третє, Міндовкілля демонструє некомпетентність щодо мисливської справи. Замість ефективної співпраці із зацікавленою громадськістю його керівництво лобіює інтереси псевдозоозахисників, дії яких, на жаль, не мають анічого спільного з охороною довкілля.

Хибними рішеннями, використовуючи профільний парламентський комітет, воно створює перепони представникам чисельної спільноти українського мисливства, завдає шкоди благородній справі, якою вони займаються.

Я не вітаю ідею підпорядкування Держлісагентства Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України, бо воно сьогодні не бачить економічних і соціальних чинників.

Потрібно розуміти, що ліс є відновлювальним ресурсом, яким потрібно раціонально користуватися, а не чинити цьому перешкоди. Як показує досвід, зміни санітарних норм призвели до того, що через заборону рубок, усі заповідні зони захаращені і втрачають свою цінність саме як заповідні території. За всім потрібно доглядати.

Водночас я однозначно не підтримую повернення Держлісагентства у лоно Мінагрополітики, бо там і своїх проблем чимало, ми там «загубимось» так само, як це було у минулому.

Ідеальним рішенням, до якого влада, певно, ще не готова, – створити окреме Міністерство лісового господарства або хоча би Державний комітет із прямим підпорядкуванням Уряду. Міністерство, до речі, існувало у нас у 90-х роках минулого століття. Між іншим, і Білорусь уже відновила таке Міністерство. Ведення білоруського лісового господарства і його матеріально-технічне забезпечення на порядок кращі, ніж в Україні, хоча 15–20 років тому все було навпаки, у нас було краще.

Площа лісу займає одну шосту частину території України, і ця галузь є сьогодні настільки великою, що потребує знач­ної уваги. Свого часу Україна була єдиною країною в Європі, яка мала практично закінчену схему захисного лісорозведення. Проте невдалі реформи у сільському господарстві призвели до практичного знищення полезахисних лісових смуг на Півдні і Сході нашої країни. Значно потерпають і інші захисні насадження від пожеж і самовільних рубок.

Суттєво поліпшити ситуацію можливо лише за умови створення повноцінного державного органу та належного фінансування цих заходів із державного бюджету. В його назві не має бути слова «ресурси», бо не вони є головним, а екологічна, економічна та соціальна складові.”

Екоінформ