боротьба з корупцією

Основні положення дотримання Закону України «Про запобігання корупції».

Одним із важливих аспектів сучасної державної правової політики в Україні є реформування системи запобігання і протидії корупції. Досягнення успіху у цьому процесі є передумовою для формування у суспільстві довіри до влади, зростання економічного потенціалу держави, покращення добробуту громадян України, також  дотримання  основних положень антикорупційного  законодавства на підприємствах з різною формою діяльності, установах та інших структурах.

Одним з  актуальних в діяльності підприємства серед положень Закону України «Про запобігання корупції» – це запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними. Що слід розуміти і як уникнути отримання неправомірної вигоди або подарунка.

Неправомірна вигода це-грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

У разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи, незважаючи на приватні інтереси, зобов’язані невідкладно вжити таких заходів:

  • відмовитися від пропозиції;
  • за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;
  • залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;
  • письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції. У разі виявлення у своєму службовому приміщенні чи отримані майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка: невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації. Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосереднім керівником або керівником відповідного органу, підприємства, установи, організації.

Особам, зазначеним у п. 1, 2 ч.1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції», ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб: – у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування; – якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи. Можна приймати подарунки ЗА УМОВ: – вони відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, – вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки. Обмеження щодо вартості подарунків НЕ ПОШИРЮЄТЬСЯ на подарунки, які: – даруються близькими особами; – одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Розмір неправомірної вигоди:

  • значний – 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян*;
  • великий – у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян*;
  • особливо великий – у 500 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян*.

Відповідальність, яка наступає за одержанню неправомірної вигоди або подарунка, здебільшого кримінальна. Це стаття 368 КК України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірно вигоди службовою особою», відповідно до якої призначається покарання у вигляді штрафу від однієї тисячі до 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років..

При неправомірній вигоді у значному розмірі, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У випадку отримання правомірної вигоди у великому розмірі або вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Примітка.. Неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, що в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі – така, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі – така, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 

Основні законодавчі акти у галузі антикорупційного законодавства.

– Конституція України.

– Кримінальний кодекс України, Розділ XVII, «ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ’ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ».

– Кримінальний процесуальний кодекс України.

– Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року №3341-XII.

– Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР.

– Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI.

– Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» 7 квітня 2011 року №3207-VI.

– Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18 квітня 2013 року №221-VII (зміни до ст.ст. 354, 368, 369, 370 КК України).

– Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» від 14 травня 2013 року №224-VII.

– Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 – 2017 роки» від 14 жовтня 2014 року №1699-VII.

– Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII.

– Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року №1698-VII.

– Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIІI.

Основні засади декларування.

1.Законом України « Про запобігання корупції» передбачено чотири типи декларацій суб’єкта декларування:

1) щорічна декларація (декларація «щорічна») – декларація, яка подається відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація.

Відлік строку для подачі декларації «щорічна» починається з 00 годин 00 хвилин 01 січня року, наступного за звітним періодом;

2) декларація особи, яка припиняє діяльність (декларація «перед звільненням») – декларація, яка подається відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону не пізніше 20 робочих днів з дня припинення діяльності.

Декларація «перед звільненням» охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб’єктом декларування.

3) декларація особи, яка припинила діяльність (декларація «після звільнення») – декларація, яка подається відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація.

Відлік строку подачі декларації «після звільнення» починається з 00 годин 00 хвилин 01 січня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено діяльність;

4) декларація особи, яка претендує на зайняття посади (декларація «кандидата на посаду») – декларація, яка подається відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону та охоплює звітний період з 01 січня до 31 грудня включно, що передує року, в якому особа подала заяву на зайняття посади, якщо інше не передбачено законодавством.

Така декларація подається до призначення або обрання особи на посаду.

Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов’язані перевіряти факт подання суб’єктами декларування, які в них працюють (працювали), декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку. Порядок здійснення такого контролю та порядок інформування Національного агентства про виявлені факти неподання або несвоєчасного подання декларацій визначаються Національним агентством (ст. 512 Закону).

Якщо за результатами контролю встановлено, що суб’єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб’єкта про факт неподання декларації, і суб’єкт декларування повинен протягом 10 календарних днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному ч. 1 ст. 45 Закону.

Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації керівника державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції.

За несвоєчасне подання без поважних причин декларації передбачено адміністративну відповідальність за ст. 1726 КУпАП, а за умисне неподання декларації – кримінальну відповідальність за ст. 3663 КК України.

2.Відповідно до частини четвертої статті 52 Закону у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року зазначений суб’єкт зобов’язаний повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

Повідомлення подається протягом 10 календарних днів з моменту отримання доходу, придбання майна або здійснення видатку.

Положення частини четвертої статті 52 Закону застосовуються до суб’єктів декларування, які є службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків відповідно до статті 51-3 Закону.

З 01 січня 2021 року змінилась сума, яка вважається суттєвою зміною в майновому стані суб’єкта декларування. Оскільки у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2021 року становить 2270 гривень, сума, яка вважається суттєвою зміною в майновому стані (2270*50ПМ) складає 113 500 грн.

3. Хто належить до членів сім’ї суб’єкта декларування?

Членами сім’ї суб’єкта декларування (ст. 1 Закону та примітка до ст. 46 Закону « Про запобігання корупції») вважаються:

  • особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом декларування (чоловік/дружина) станом на останній день звітного періоду, – незалежно від спільного проживання із суб’єктом декларування упродовж звітного періоду;
  • діти суб’єкта декларування до досягнення ними повноліття, незалежно від їх спільного проживання із суб’єктом декларування упродовж звітного періоду;
  • будь-які особи, які станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації:
  • спільно проживали;
  • були пов’язані спільним побутом;
  • мали взаємні права та обов’язки із суб’єктом декларування (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживали із суб’єктом декларування, але не перебували у шлюбі.
  • Племінник та племінниця, батько та мати дружини (чоловіка), сина (дочки), які спільно проживали та пов’язані спільним побутом.